— Сонь шавозя Ермолайсь и шуфтнень потмос прафтозя Егорнь пряста картузнц, а сяда меля сембя якасть вирть пачк вешендезь сонь да ашезь му. А картузнц лангс прась машенистть цёра мороц Петькась, конац эрьгоць и повсь тя вастти.
И тяннь ззда сембя сокай ломатнень инголя тевсь валцта няевсь. Сразу тевсь арась яснай и шарьхкодеви. И аф шярьхкодевись улсь аньцек ся: кода и коста лиссь ся ёнць, што Егор Михайловичсь — тя сех цебярь и надежнай ялгась — кяшсь казеннай ярмакнень мархта.
Но эзк, тяннь азондома лиссь наротть ёткста храмой Сидорсь, сон юваць сяряди ломаннь лаца. Ся Сидорсь, конац, кда мархтонза уйфнесть корхтама Егорть колга, шаркснесь бокс тушонц.
— Мезя Ермолай! — юваць сон. — Киннь ружьясь? Сембя тийф. Тейсть кржа улсь фкя смерць... Тейст позор... Ярмакт
77