Page:Ичкиздень масторхня (А. П. Гайдар, 1933).pdf/81

From Wikisource
Jump to navigation Jump to search
This page has been proofread.
сяннь колга, што Егорть шавозь, мзярда сон тусь Алёшинаста ошу. Сон молсь вирнь кинять эзга раз’езтти, штоба няймос эсь сиря ялганц Иван Михайловичть.

— Сонь шавозя Ермолайсь и шуфтнень потмос прафтозя Егорнь пряста картузнц, а сяда меля сембя якасть вирть пачк вешендезь сонь да ашезь му. А картузнц лангс прась машенистть цёра мороц Петькась, конац эрьгоць и повсь тя вастти.

И тяннь ззда сембя сокай ломатнень инголя тевсь валцта няевсь. Сразу тевсь арась яснай и шарьхкодеви. И аф шярьхкодевись улсь аньцек ся: кода и коста лиссь ся ёнць, што Егор Михайловичсь — тя сех цебярь и надежнай ялгась — кяшсь казеннай ярмакнень мархта.

Но эзк, тяннь азондома лиссь наротть ёткста храмой Сидорсь, сон юваць сяряди ломаннь лаца. Ся Сидорсь, конац, кда мархтонза уйфнесть корхтама Егорть колга, шаркснесь бокс тушонц.

— Мезя Ермолай! — юваць сон. — Киннь ружьясь? Сембя тийф. Тейсть кржа улсь фкя смерць... Тейст позор... Ярмакт

77