Page:Од пингень вий (Т. А. Раптанов, 1934).djvu/39

From Wikisource
Jump to navigation Jump to search
This page has been proofread.

— А, Спиридону Кирсановичу, — стясь столь экшстэнть Яблоновский. Васяяк стясь ды максызе вить кедензэ Спирянень.

Спиря каизе пальтонзо, озась столь пентень... Бутылкастонть каньякось чамсь...

А ламо шкань ютазь совасть Гришин ды Музеус: вейкесь садовник, омбоцесь — огородник. Мезть бути эсь ютковаст толковасть.

— Добрый вечер, — друк кавонест пшкадсть.

Гришин саизе прястонзо шапканзо, понгавтызе поводемантень. Музеус озась ве пелев, сонсь а мельсэ, нузялдозь вансь симицятнень ёнов.

— Присаживайтесь, ребята, пожалуйста.

Столенть лангсо ульнесь лия бутылка.

Гришин шаштсь столенть малав, Музеус учозь, кода эщо тердьсызь.

— Ты, что, Евгений Селиверстович, чужим что-ли заделался, ударником может записался? — Яблоновский мольсь Музеуснэнь, каявтызе лангстонзо пинжаконзо, кавалалдо саизе ды ветизе столь экшентень.

Ольга Ивановнаськак иредсь, саизе бутылканть, нуртясь стопка Музеуснэнь. Музеус варштась иредьтэ аванть ёнов, мелезэ ульнесь меньгенерть лоштямс ды туемс профсоюзонь промксов. Эзь сато виезэ, савсь симемс каньяконть.

— Я похоже и не был своим, — стамбарнэ ёвтынзе валтнэнь Музеус.

Яблоновский эзь невть пря, што сон покордавсь не валтнэсэ, таргизе пропканть омбоце суликастонть.

37