Перейти до вмісту

Геройська Україна

Матеріал з Вікіджерел
Геройська Україна
Ілюстровані спомини з України

Осип Меґас
Вінніпег: З Друкарнї “Канадийского Фармера”, 1920
Обкладинка

Ілюстровані

Спомини

З

 
ГЕРОЙСЬКОЇ
УКРАЇНИ.
 
1914 - 1920.

Геройська Україна
 
ІЛЮСТРОВАНІ СПОМИНИ З УКРАЇНИ.
 
Copyright by F. Dojacek, 1920.
 
НАКЛАДОМ »УКРАЇНСЬКОЇ КНИГАРНЇ«
350 Маіп St. Winnipeg, Canada.
 
З Друкарнї “Канадийского Фармера.”
120 King St. Winnipeg, Canada.

 
ОСИП МЕҐАС
автор »Геройської України« і »Траґедиї Галицької України« б.
делеґат з Канади до Парижа, 6. дипльоматичний делєґат
від укр. дипл. місії з Парижа на Україну.
 

ГЕРОЙСЬКА УКРАЇНА.

Цїлею сеї ілюстрованої книжки п. з. “Геройська Україна” є: представити в образках українському загалови в Америцї і Канадї українських героїв, українське військо, українських провідників, українських діячів з нашої геройської доби на Українї, себто за час памятних років від 1914 до 1920 р.

Сї памятні роки записані будуть великими, незатертими буквами в істориї українського народа. Наші грядучі поколїня будуть черпати з нашої сучасної геройської доби щораз то нові одушевленя і заохоту до дальшої борби за українську справу. За сї роки увесь український народ виявив, нечувані в істориї других народів, а навіть у своїй власній історії, геройства будь-то на поли битви, будьто у формі загального стремлїня соборного українства до збудованя власної, української держави.

Тому то найважнїйшою чертою ”Геройської України“ суть образки і фотоґрафічні знимки українських військових частин, українських сїчових стрільцїв, української армії за часів Центральної Ради, Гетьманьщини, Директориї, Галицького українського правительства. Всї ті наші війська були наскрізь геройськими, вони жили, відчували до глибини душі і боролись за одну і ту саму святу ідею, одушевлялись одною і тою самою надїєю, а се: Визволеня України з під чужої влади і вибореня єї державної самостійности.

Український нарід переживає великі в своїх розмірах подїї і глибокі в своїх основах переміни. Йде важка і нерівна боротьба за долю і волю Рідного Краю. Всї ріки нашої Батьківщини счервонїли кровю найкрасших борцїв. У високих карпатських горах і в кавказських яругах відбиваєть ся відгомін бою. Стогне поорана кулями українська земля і серед глухої, могильної мовчанки бє піднебесні зводи крик розпуки катованого люду.

Двайцять лїт завчасно захопила нас в свій страшний вир велика сьвітова заверуха. Наш национальний орґанїзм не був єще так сильний, щоби оперти ся успішно у всїх ситуаціях нестримним ударам. Анї в Австриї, анї в Росиї не мали ми найменьшої спромоги насталити наші мязи, щоби в слушний час дати належний відпір насильникам, напасникам і грабіжникам. Заковані в міцні кайдани і звязані путами вікової неволї, нищені економічно, обкутані безпросьвітною темрявою, виховувані нашими гнобителями в ідеольоґії раба — не могли ми бути на стільки духово здисциплїновані, щоби за першим повівом волї почути себе вільними і свобідними. До того-ж єще через невідрадні умови вікової неволї не могли в нас народити ся люди на розмір тих подїй, що ми їх переживаємо. Наша доба на українській землї подібна до часів великої української революциї Богдана Хмельницького та до часів руїни після сього ґенїяльного полководця. Ріжниця, без сумнїву, значна і в умовах часу, і в структурі народу, і в розуміню всенародних кличів. Суть боротьби одна і та сама: змаганє висвободити ся з під власти чужинцїв, збудувати на своїй землї власну державність, увільнити ся від визиску і плянтаторства відвічних ворогів.

Те, що геройська козаччина переживала в XVII. ст. довгими десятилїтями, те саме тепер, в віцї пари і елєктрики, переходимо ми в кількох роках.

На протязї столїть наш нарід складав великі жертви на жертвеннику свободи. Мимо того не поталанило нам заяснїти вольними в сїм'ї народів. Одначе нїяка жертва не може бути безуспішна, бо нїщо в сьвітї не гине. Тому мусимо вірити, що теперішна боротьба не може покінчити ся Полтавою. Сума наших вікових жертв мусить принести сподївану і довгожданну волю. Зрештою, велика сьвітова війна, розпочата сильними сього сьвіта для їх власних цїлий і інтересів, всунула зброю в руки рабів. І ті раби не випустять зброї так довго, аж увільнять ся від гнобителїв. Український нарід перейшов дуже коштовну школу, дорого заплатив за науку, але є на стільки талановитий і понятливий, що зуміє ту науку пристосувати у всїх обставинах. Се одно, мимо важких розчаровань, мимо слїз і крови, — дає нам повне право радїти, що живемо власне в сїй роковій хвилї, коли невідклично наступить висвободженє нашої нациї.

Більша частина отсих фотоґрафій і образків се найновійша ориґінальна збірка, зібрана мною підчас мого, повного приємних і немилих пригод, побуту на Українї в 1919 і 1920 р., де я гостив і говорив майже з усїми тут представленими нашими дїячами, вождами і офіцирами, дипльоматами, учителями, письменниками, яким доля судила взяти живійшу участь в сучасній нашій геройській добі. Тому то богато заміток і пояснень, поданих в сїй книжцї суть заразом споминами з мого недавнього побуту на Українї.

З цїлої моєї поїздки по Українї я віднїс одно загальне вражінє а іменно се:

Нинї більше чим колинебудь в нашій історії, Україна витворюєсь в одну національну й полїтично-державну цїлість; нинї Українцї, в числї сорок мілїонів серіозно думають лише про одну велику соборну Україну, а полїтичний світ зачинає глядїти на нас як на однодушний, з'єдинений народ, який стремить до збудованя одної великої держави, котрої полїтичні границї зачинають ся і кінчуть ся там, де зачинає і кінчить ся українська мова, себто від Сяну по Кавказ, від Угорської України і Чорного моря по ріку Припеть. Увесь український народ хоче, щоби полїтичні границї єго держави були рівнобіжними з єго етноґрафічними границями.

Отсей колєктивний постулят освячений кровію і свіжою традицією усего українського народа се, після моєї гадки, найбільший здобуток нашої геройської доби від 1914 до 1920 р.

ОСИП МЕҐАС.

Віннїпеґ, 15-го серпня, 1920 р.
Українські визвольні змаганя в часі світової війни 1914–1917р.

Як лиш вибухла сьвітова війна, наш український нарід в Галичині поспішив з одушевленєм в ряди Українських Сїчових Стрільцїв, українських лєґіонів — в надїї, що чейже вдасть ся йому визволити ся зпід ворожої кормиги та покласти основи вільної України, а вже що найменьше дістати свою національну самоуправу в східній Галичинї, свій український край в межах Австрії… Тому-то з вибухом сьвітової війни, український нарід в Галичинї, не зважаючи на нїякі супротивности анї жертви, відчув своєю душею, що тепер прийшов час: в огнї добути собі красшу долю, а український жовнїр в австрійській армії співав тужно пісню:

Ой, у лузї червона калина похилила ся,
Чогось наша славна Україна зажурила ся,
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей! гей! розвеселимо!

 Машерують наші добровольцї у крівавий тан,
 Визволяти наших Українцїв з московських кайдан.
 А ми наших братів-Українцїв визволимо,
 А ми нашу Україну, гей! гей! розвеселимо!

Гей, у полї ярої пшенички золотистий лан,
Розпочали Стрільцї Українські з Москалями тан!
А ми тую ярую пшеничку ізберемо,
А ми нашу славну Україну, гей! гей! розвеселимо!

 Як повіє буйнесенький вітер з широких степів,
 То прославить по всїй Українї Сїчових Стрільцїв,
 А ми тую стрілецькую славу збережемо,
 А ми нашу славну Україну, гей! гей! розвеселимо!


Українські Сїчові Стрільцї пішли в бурю світової війни, щоби дати доказ, що український нарід стремить до самостійного розвою, і бажає рішати сам про свою долю. Як блеск сонця проганяє ніч і вказує гори долини і ріки, так блеск і слава імени Українських Сїчових Стрільцїв освітить українські землї, їх долю і бувальщину. З темряви забутя виринув український нарід, який колись посїдав власть, але стратив її через нещасливі подїї, але нїколи не переставав стреміти до нової самостійности.

Вже 2 авґуста 1914 р. українські галицькі полїтичні дїячі як др. Кость Левицький, Михайло Павлик, Микола Ганкевич, др. Степан Баран, Іван Боберський, Іван Кивелюк, др. Льонґін Цегельський, др. Володимир Бачинський, М. Балицький, др. М. Лагодинський, др. К. Трильовський, Т. Мелень, др. В. Старосольський, В. Темницький, заснували у Львові спільну міжпартійну "Головну Загальну Українську Раду", якої головою став др. К. Левицькій. Проґрамою "Головної Української Ради" було; 1. кермувати українською полїтикою; 2. рішати загальні національно - полїтичні справи, звязані з війною; 3. бути одиноким полїтичним представником галицьких Українцїв перед правительством і перед зовнїшним світом; 4. передати "Українській Боєвій Управі" орґанїзацію Українських Сїчових Стрільцїв, українських лєґіонів і т. п. Пізнїйше приступили до Загальної Української Ради парляментарні і соймові українські посли усїх партий Галичини, Буковини а також приступили делєґати від закордонних Українцїв як: В. Дорошенко, М. Меленевський, Андрій Жук і другі.
ПЕРША УКРАЇНСЬКА “БОЄВА УПРАВА” 1914.
(Пояснення до образка на правій сторонї. Сидять з лїва на право): —
Др. В. СТАРОСОЛЬСЬКИЙ,
пізнїйше заступник мінїстра справ закордонних Української Народної Республики.
Др. ТЕОФІЛЬ КОРМОШ,
пізнїйше український повновласник при польсько-українських переговорах в Перемишлї за часів польсько-української війни 1918—1919 р.
Др. К. ТРИЛЬОВСЬКИЙ,

голова Боєвої Управи, орґанїзатор українських Сїчових Стрільцїв,

Др. СТЕПАН ТОМАШІВСЬКИЙ,
бувший професор на львівськім унїверситетї, економічний знаток при українській дипльоматичній місії в Парижі 1919—1920 р.
Д. КАТАМАЙ,
писар Боєвої Управи, пізнїйше отаман українського полку на Українї. СТОЯТЬ (З лїва на право): — Проф. I. БОБЕРСЬКИЙ, скарбник, писар при Українських Сїчових Стрільцях. — В. ТЕМНИЦЬКИЙ, місто голова У. Б. У., пізнїйше мінїстер справ закордонних У. Н. Р. 1919 р. — Др. Л.ЦЕГЕЛЬСЬКИЙ, пізнїйше делєґат У. Н. Р. у Відни до Америки 1920 р.
УКРАЇНСЬКІ СЇЧОВИКИ В АВСТРІЙСЬКІЙ АРМІЇ.
(Поясненя до образків на правій сторонї.)

1). Стежа українських Сїчових Стрільцїв.

2). Стежа українських Сїчових Стрільцїв глядить за московською стежею, над Золотою Липою в лютім 1915 року.

3). Український лєґіон: — Сотник А. Мельник зі своїм офіцирським штабом.

4). Полковник Гр. Коссак зі своїм офіцирським штабом близько Вівся над Стрипою, 22 октобра, 1915 року.

5). Большевицький аероплян здобутий ескортою головного отамана української армії Петлюри під Старо-Константиновом.

Використовуючи антиросійський настрій серед галицьких Українцїв, австрійське правительство творило осібні військові частини, складаючі ся виключно із Сїчових Стрільцїв, в борбі проти Москалїв в р.р. 1914—1918. Сїчові Стрільцї, хотяй приневолені були тодїшними обставинами служити в австрійській армії так як Поляки, Чехи і другі не нїмецькі народи — все таки вірили, що удасть ся їм вибороти свободу для свого народа і увільнити Українцїв з Великої України з під російського ярма та утворити осібну українську державу в єї етноґграфічних межах.
СІЧОВІ СТРІЛЬЦІ НА ПОЛИ БИТВИ.
(Поясненя до образків на правій сторонї.)

1). Українські Сїчові Стрільцї в серпни, 1915 р., над Золотою Липою. Провідник стежі посилає вістку про се, що стежа бачила.

2). Українські Сїчові Стрільцї над рікою Стрипою в стрілецькім закопі, в цвітни, 1916 року.

3) Українські вояки підчас облоги Львова з часів польсько-української війни за східну Галичину. Образок показує ріжнородність унїформів галицької української армії, в роках 1918 і 1919.

4). Почетна варта укр. Сїчових Стрільцїв “Запорожцїв” коло ваґону головного отамана С. Петлюри, на желїзничій стациї Уманя, (Україна).

І дїйсно наші Сїчові Стрільцї через увесь час війни були всегда вістунами красшої долї для укр., народа, держали всегда високо прапор української державности де лише приходило їм боротись з ворогами України. В органїзациї українського війська за часів Центральної Ради, Гетьманщини, Директориї, головного отамана Петлюри, Сїчові Стрільцї були першим завязком такої армії.
УКРАЇНСЬКІ ГЕРОЇ.
(Пояснення до образків на правій сторонї)

1). Сотник Йосиф Микитка командант лєґіону українських Сїчових Стрільцїв, а тепер командант Винницї (Україна).

2). Шіснайцять лїтний Козак Запорожської Сїчи, український герой Іван Вовк ранений 19 разів під Жмеринкою в ріжних боях української армії проти Денїкінцїв лїтом 1919 року.

3). Перший інїціятор і орґанїзатор українського повстаня в Східній Галичинї проти польської власти в жовтни 1918 року — отаман Дмитро Вітовський, се найбільший український герой. Він малою горсткою українського війська в числї 1500, заняв в протягу одної ночи 1 падолиста, 1918 р., цїле місто Львів, звідки опісля зачав органїзувати українську армію в цїлій Галичинї, зібравши в протягу кількох тижнїв 100,000 українських добровольцїв які через довгих вісїм місяцїв по геройськи боронили Східну Галичину перед польською інвазією.

4). Сотник і член ґенерального штабу Укр. Нар. Республики Р. Вакар, емісар укр. правительства до Відня і Берлїна по військовим справам.

5). Сотник Клементій Ґутковський з українського лєґіону в шанцях коло Вишкова в Карпатах.

ВИЗНАЧНІ УКРАЇНСЬКІ ПАРЛЯМЕНТАРИСТИ.

(Поясненя до образків на правій сторонї.)

Др. КОСТЬ ЛЕВИЦЬКИЙ,
український посол з повіту Рогатин, голова “Укр. Нар. Ради”, визначний укр. галицький дїяч і полїтик.

Др. ЕВГЕН ПЕТРУШЕВИЧ,
укр. посол з повіту Стрий, голова укр. галицького правительства а опісля диктатор галицької армії, яка перейшла ріку Збруч в червни 1919 р., і злучилась з армією головного отамана Петлюри.

Др. ТЕОФІЛЬ ОКУНЕВСЬКИЙ,
укр. посол повіту Залїщики, укр. староста за часів укр. правительства в Станїславові, а пізнїйше спеціяльний висланник Укр. Нац. Ради, до Парижа на мирову конференцію.

Др. КИРИЛО ТРИЛЬОВСЬКИЙ,
бувший укр. посол з повіту Коломия, орґанїзатор Укр. Сїчових Стрільцїв, член Австрійської Лїквідацийної Комісії у Відни (1920 р.), орґанїзатор українських товариств на угорській Українї.

УКРАЇНСЬКІ МАНЇФЕСТАЦИЇ.
(Поясненя до образків на правій сторонї.)

1). Сокіл III. у Львові з пластунами витає свого члена митрополита ґр. А. Шептицького по його поворотї з російської неволї, 24 жовтня, 1917 р. Митрополит Шептицький перебув у вязници в Курську Росія, 1915 і 1916 р.р.

2). Поворот митрополита ґрафа Шептицького з російської неволї до Відня, 28 авґуста, 1917 р. В першім рядї стоять: б. місто президент б. австр. парляменту Юлїян Романчук, митрополит Шептицький і епископ Перемишля др. Йосиф Коцоловський.

3). Український полк з'орґанїзований в Румунїї в місяци авґустї 1919 р., і висланий заходами дипльоматичної української місії в Букарештї на Україну до армії Петлюри. Орґанїзацією куріня заняли ся головно: — українська дипльоматична місія в Букарештї, а дальше Мик. Саєвич, командант куріня, Степан Глушко, адютант, Олекса Долинюк військовий аташе при місії і др. Денис Михальський. Оба послїдні Українцї, через їх великий патріотизм, велику енерґію, орґанїзацийні здібности і знанє румунської мови причинили ся богато до поширеня української справи серед румунських військових кругів.
БЕРЕСТЕЙСЬКИЙ МИР.
(Поясненя до образків на правій сторонї.)

1), 2) і 3) образцї представляють сьвято мира й української державности у Львові 3 марта, 1918 р. (по заключеню мира в Берестю Литовськім, між центральними державами а Українською Народною Республикою, 9 лютого 1918 року).

Довершенє мирової угоди між центральними державами, а Україною 9-го лютого, 1918 року, було першим формальним признанєм української держави. Нечуваний захват охопив усїх і вилив ся в величезних і численних народних манїфестаціях скрізь по галицькій, і буковиньскій та Великій Українї. Кульмінацийним пунктом, найвисшою точкою розвитку ідеї незалежної України, був берестейський мир, коли Україна пораз перший по довгих столїттях неволї виступає як самостійний чинник на міжнародній аренї. В нашій традициї і істориї сей берестейський мир лишить ся яко величезний памятник нашої новітної державности, які би не були наші теперішні неудачі на поли державного будівництва. Мимо всїх ударів, мимо тимчасових невдач в польсько-українській війнї за Східну Галичину — дух і енерґія нашого народу не упали.
УКРАЇНСЬКІ ОФІЦИРИ.
(Поясненя до образків на правій сторонї.)

1). Офіцири українського лєгіону. Сотник: Іван Коссак; полевий священик: Андрій Пшепюрський; маляр Юлїян Буцманюк; полковник Гринько Коссак; поручники Волод. Свідерский, Василь Коссак. Сотник Іван Коссак став опісля отаманом при гал. укр. армії і членом боєвого штабу диктатора Петрушевича, підчас єго побуту в Камінци Подільськім.

2). Офіцири українських Сїчових Стрільцїв з отаманом Д. Катамаєм в серединї. Знимка з 1916 року. Більша часть сих укр. Сїчовиків перейшла в червни 1919 року на Велику Україну, де відзначили ся в крованих боях української армії проти добровольчої армії Денїкіна.

3). Свято присяги уряду Української Народної Республики в Камінци Подільськім, дня 6 жовтня 1919 р., при участи чужоземних військових представників, а іменно: — румунських, чеських, французьких, анґлїйських та італїйських.
ПОЛКОВНИК ДМИТРО ВІТОВСЬКИЙ.
(Поясненє до образка на правій сторонї.)
Полковник Дмитро Вітовський, був без сумнїву героєм, людиною активною, глибоко ідейною, скорий до посвяти, до самовизначеня. Уродив ся в Медусї, станїславівського повіту, як син убогого селянина, скінчив ґімназію в Станїславові, опісля був студентом прав у Львові, де брав живу участь у відомій демонстрациї 1 липня 1910 р., коли то згинув Адам Коцко. З початком війни Вітовський був орґанїзатором укр. Сїчових Стрільцїв, за часів австрийсько-російської війни — відзначив ся здобутєм Галича від Москалїв — де заткнув на ратуші синьо-жовтий прапор 1916 р. Опісля працював на Волинї серед українських селян, а в роцї 1918 стає на чолї укр. повстанцїв у Львові і здобуває Львів від Поляків. При твореню першого державного секретаріяту йому повірено секретарство воєнних справ де він виявив надзвичайний органїзаторський талан. Опісля Вітовський уступив з секретарства військових справ, а його місце зайняв штабовий полковник Курманович. Вітовського вислано до Парижа для заключеня польсько-українського переговорів. Він згинув, їдучи лїтаком постріленим польською пограничною сторожию на шлескій граници, 4 серпня 1919 р.
ПРОФЕСОР МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ,
(Поясненє до образка на правій сторонї.)
Михайло Грушевський — се наш найбільше визначний історик, учений і полїтичний дїяч. Здавна стояв він на чолї українського руху цїлої соборної України і цїле своє житє посвятив писаню Істориї України і українського народу. 20 лїт був він професором української істориї на львівськім унїверситетї. В 1906 р., Грушевський переносить ся зі Львова на Велику Україну а підчас російської революциї 1917 р. стає на чолї Українського Правительства в Київі — Центральної Ради. В 1918 р., Грушевський кінчить продовженє своєї “Істориї України“ від 1914 р., і видає єго в Київі. З початком 1919 р., проф. Грушевський лишає Київ, занятий большевиками, їде до Чехії, а опісля до Швайцариї і до Парижа, де я сходив ся часто з ним лїтом 1919 р., і вислухував єго одушевленї розмови про українську соціял-революційну партію, якої проф. Грушевський став великим речником послїдними роками. Грушевський чоловік малого росту, живої вдачі, поважного симпатичного вигляду, говорить французькою і нїмецькою мовою а послїдними місяцями, помимо єго старого віку, (60 лїт), взяв ся пильно до вивченя анґлїйської мови. Проф. Грушевський живе тепер в Празї.
ГЕТЬМАН ПАВЛО СКОРОПАДСЬКИЙ.
(Поясненє до образків на правій сторонї ч. 1.)

Гетьманом “Всїєї України” Павло Скоропадський став від 29 цвітня 1918 року до 14 грудня 1918 року, по упадку Центральної Ради. Скоропадський, се гетьманський нащадок (в простій лінїї від Василя Скоропадського, брата українського гетьмана Івана), родив ся 1876 р., а був образований в військовій школї в Петербурзї звідки вступив в службу російської армії. В його домі живі були українсько-козацькі традициї і сам Павло Скоропадський мріяв про збудованє української держави, коли то, по єго виборі на гетьмана, він припоручив Миколї Устимовичеви, великому київському капіталїстови, сформувати чисто український кабінет мінїстрів. Однак, не маючи змоги оперти ся на поміркованих українських елєментах, гетьман рішив з'орґанїзувати правительство військової диктатури.

ҐРАФ МИХАЙЛО ТИШКЕВИЧ.
(Направо від гетьмана ч. 2.)
Нащадок старинного українського шляхотського роду, укр. археольоґ, публїцист, бувший посол У. Н. Р. в Римі, а тепер голова укр. місії в Парижі.
ПОВСТАНЄ ПРОТИ ГЕТЬМАНА,
(Образок на правій сторонї представляє триюмфальний марш укр. війска до Київа, 14 груд. 1918).
було спричинене більше рабівничою господаркою нїмецького війська на Українї через 1918 рік, та боязливою податливостию правительства самого Скоропадського, який був лише орудієм в руках великих дїдичів на Українї та нїмецьких ґенералів і нїмецького цїсаря Вільгельма. Коли знова надходили що раз то важнїйші подїї на Українї за час 1918 р., і велика війна двох світових блоків — антанти і почвірного союзу зближала ся до свого траґічного для сего союзу закінченя, гетьман Скоропадський не знав як поставить ся до Сходу Европи і до України побідна антанта, одначе бажав за всяку цїну вдержати ся при власти тому й хитав ся то в один то в другий бік. Ріжні революцийні українські партиї на Українї з президентом бувшого секретаріяту Винниченком і С. Петлюрою на чолї підняли бунт проти гетьмана і єго правительства. Український Національно-Державний Союз в Київі при помочі Сїчових Стрільцїв і великої маси українського селянства яке мало богато перехованої у себе збруї дали активну поміч у виконаню повстаня проти гетьмана, який щойно проголосив злуку України з Росією (15 падолиста, 1918 р.). Бунт проти гетьманщини закінчив ся цїлко
витою побідою републиканських військ начального отамана С. Петлюри, а вже 14 грудня, 1918 р., єго війська увійшли побідоносно до міста Київа.

Начальний отаман українсько-національних військ Семен Петлюра по перших побідах над війсками Скоропадського видав відозву до населеня України, в котрій повідомляло ся про утворенє републиканського правительства. Всї вірні Українї полки перейшли під його владу. Під українсько-національні прапюри з усїх сторін напливали селяни а навіть тисячі українських жінок, яким дало ся в знаки нїмецько-царське господарство на Українї за гетьмана Скоропадського. Занявши Київ, С. Петлюра завізвав, щоби всї Нїмцї забрали ся з України до 15 сїчня 1919 р. — І так народ побідив недобитки царської бюрократиї на Українї з кінцем 1918 р. По сих перших триюмфах народної армії прийшла на Українї нова доба — себто доба будованя чисто Української Державности.

(Образок на правій сторонї представ. триюмфальний вхід укр. кавалєриї до Київа, 14 груд. 1918).
ВОЛОДИМИР ВИННИЧЕНКО.
(Поясненє до образка на правій сторонї.)

найбільший сучасний український писатель, секретар внутрішних справ при Центр. Радї, опісля голова Директориї, відкрив Трудовий Конґрес в Київі 22—28 сїчня, 1919 р. Весною 1920 р., вертає на Україну, де веде переговори з рос., большевиками дотично скріпленя укр. большевицького правительства на Українї. Винниченко, людина вельми талановита, здібний бесїдник і великий знаток української справи на Українї

По упадку гетьманщини на Українї з днем 15 грудня, 1918 р., повстало нове правительство — Директорія, — перше повстаньче правительство, зложене з таких осіб: —

В. Винниченко, С. Петлюра, Проф. Швець, Андрієвський і Макаренко.

Директорія проголосила, що влада в українській Народній Республицї належатиме працюючому народови — і утворила під проводом проф. Чеховського мінїстерство чисто соціялїстичне, яке стреміло до націоналїзациї ріжних промислів України, зарядило земельну реформу чим викликало проти себе ворожнечу всеї буржуазії і ворожого чорносотеньства великих земельних власників на Українї.

Герб України, принятий Укр. Центр. Радою.

Наголовок Унїверсалу виданого Укр. Центр. Радою.

ОТАМАН СЕМЕН ПЕТЛЮРА.
(Поясненє до образка на правій сторонї.)
По уступленю Винниченка з українського державного секретаріяту через натиск антанти і через єго симпатиї з російскими большевиками — Директоріят вибрав секретара воєнних справ Семена Петлюру, головою Директорії з початком 1919 року. С. Петлюра став дуже популярним сейчас по скінченю повстаня проти гетьмана Скоропадського 14 грудня, 1918 р. Петлюра належить до середущого поколїня українського громадянства. Він був довший час українським журналїстом працюючи при київській “Радї”, “Українській Жизни”, був орґанїзатором укр. соц. демокр. партиї, а підчас російсько-австрійської війни служив яко офіцир в російській армії. З вибухом революції в мартї, 1917 р. на Українї повстає “Центральна Рада”, а опісля Секретаріят в котрім Петлюра стає секретарем військових справ. В першій війнї укр. Центр. Ради з большевиками, Петлюра обнимає провід над гайдамаками, опісля стає головою Союза Земств, бере передову участь в громадянській дїяльности, виступає яко завзятий оборонець української державности. Народ говорить про него як про невмірущого лицаря,
про непоборимого героя. Петлюра був всегда великим противником большевизма. Він каже: — земля мусить належати народови в формі приватної власности, велика посїлість касуєть ся на користь безземельного селянства, права робітників мусять бути вповнї забезпечені, Україна має бути суверенною, осібною від Росії державою, а меньшим народам в межах України як Жидам і Полякам ґарантуєть ся спеціяльні автономні привілєї.

Петлюра, чоловік лїт 41, надзвичайно серіозний і повний надїй щодо світлої будучности укр., народа, великий ворог москалїв і російських большевицьких імперіялїстів, полїтичний симпатик Польщі, з якою заключив він союз ще в грудни 1919 р. проти росийських большевиків, зачав офензиву в цвітни, 1920 р., проти них, програв разом з Поляками в липни, 1920 р., опісля скрив ся серед українських повстанцїв, орґанїзуючи з ними нове повстанє проти большевиків. Серед селян і повстанцїв на Українї Петлюра безперечно популярний, серед селян і інтелїґенциї галицької України стратив він свою колишню популярність через єго злуку з Поляками, (зараз по переходї галицького

(Образок на правій сторонї представляє Петлюру при воєнній мапі)
українського війська на сторону Денїкіна ще в падолистї 1919 р.). Серед американських Українцїв Петлюра стратив надавну ще популярність, яка постепенно переходить на сторону Українцїв-большевиків, особливо від часу побіди большевицької армії над польсько-українською армією Петлюри і Пілсудського в місяцях червня і липня 1920 р.

Для Петлюри, як чоловіка, як патріота, як українського громадянина, як неструдженого героя, я всегда мав велику пошану особливо від часу моєї стрічі з ним і гостюваня у єго воєнній кватирі в осени, 1919 р., в Камянцї Подільськім.

ПРИСЯГА ЦЕНТРАЛЬНИХ УСТАНОВ.
(Поясненє до образка на правій сторонї.)
Мінїстри та товариші їх присутні при присязї урядовцїв центральних установ Укр. Нар. Републики. Голова Ради народних мінїстрів Укр. Нар. Республики. І. Мазепа (один хрестик). Державний секретар Шрамченко, читає текст присяги урядовцям укр. держави.
ПРИСЯГА УКРАЇНСЬКОГО ПРАВИТЕЛЬСТВА.
(Поясненє до образка на правій сторонї.)

Свято присяги в Камінци Подільськім. Урочиста присяга верховного уряду Української Народної Республики й Ради Мінїстрів та війська на вірність народови і Українській Республицї. Головний отаман Петлюра (зазначений хрестиком); член Директориї Ф. Швець 2): член Директориї Н. Макаренко 3); начальник штабу головного отамана, ґенерал Юнаків 4); прімієр мінїстер І. Мазепа 5). — В ґрупі мінїстри Укр. Нар. Республики, та представники ріжних українських полїтичних партий.

В місяцї октобрі, 1919 р., головний отаман Петлюра зарядив, щоби усї центральні установи (орґанїзациї) української держави зложили присягу льояльности і вірности Українській Народній Республицї. Отаман Петлюра стремів до збудованя української держави на прінципі дисциплїни і порядку не лише в українській армії, але також в українській цивільній і державній службі. Ся постанова головного отамана й Директориї була конечною зі згляду на тодїшні відносини на Українї,
де ріжні полїтичні і військові ґрупи підпадали посторонним впливам чужинецької аґітациї особливо зі сторони Денїкінцїв, большевиків, Поляків, Румунів і т. д. Крім сего в галицькій українській армії під впливами диктатора Петрушевича і єго військової управи, давались відчувати підшепти переходу галицького війська на сторону Денїкіна, який обіцяв Петрушевичеви постарати ся о вивіз з Італїї на Україну 50,000 укр. полонених і їх переправу через Одесу на Україну а опісля до Галичини, яку диктатор Петрушевич сподївав ся відбити збройною силою від Поляків.
УРОЧИСТА ПРИСЯГА ДИРЕКТОРИЇ.
(Поясненє до образка на правій сторонї.)
Місце присяги Верховного Уряду: Директорії і Кабінету. Петлюра назначений хрестиком.
Автор мав нагоду гостити у головного отамана укр. військ Семена Петлюри, після урочистої присяги в Камянци, 20 октобра 1919 р. Головна кватира отамана була сильно обставлена військовою вартою. Отаман Петлюра працював у своїй військовій канцеляриї сам. Принявши з подякою привіт від заокеанських Українцїв Петлюра просив по
старати ся для єго армії як найбільше всяких медицин, біля мила, обуви, сукна і т. д., бо українська армія сильно гине від тифа, та простуди через брак лїків та убраня. Петлюра висказував тверду віру і надїю в непоборимість українського народу, який у своїй орієнтації дозрів до сеї степени, що крім чисто української влади він иньшої не схоче. Головним клопотом Петлюри в той час був брак амунїциї, і велика пошесть тифу. Добровольцїв до української армії зголошувалось що дня тисячі — однак не було для них конечного оружа і амунїциї. Я віднїс одно велике вражінє з моєї стрічі і розмови з Петлюрою. Се великий український патріот хотяй нефортунний полїтик.
ПРИСЯГА ЦИВІЛЬНОЇ І ВІЙСЬКОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ВЛАДИ.
(Поясненє до образка на правій сторонї.)
День урочистої присяги на площи в Камянци Подільськім, де відбувалась присяга Директорії, мінїстрів та війська, яке готуєсь до парадного маршу.
ПАРАДНИЙ МАРШ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА.
(Поясненє до образка на правій сторонї.)

Після української присяги уряду Української Народньої Републики, на вірність українській державі. — Військо готується до парадного маршу — улицями Камінця Подільського.

Камінешь Подільський се одно з найкрасших українських міст. Підчас осїдку правительства Укр. Нар. Републики, Камінець Подільський мав понад 100,000 людности й українського війська понад 30,000. Туть містилась від червня 1919 р., до 17 новембра 1919 р., головна військова кватира галицької армії, столиця Директориї, головний уряд диктатора Петрушевича і всї головні департаменти укр. мінїстерств. В Камянци виходили в той час три денні українські часописи, кілька тиждневників, були друкарнї української держави, головний державний український банк, головна військова кватира головного отамана Петлюри, і ріжні дипльоматичні посольства европейських держав.
УКРАЇНСЬКІ ВІЙСЬКА НА ВЕЛИКІЙ УКРАЇНЇ.
(Поясненя до образків на правій сторонї.)

1). Момент присяги льояльности українського війська в Камянци Подільськім в октобрі 1919 р. Головний отаман Петлюра присягає разом зі своїм військом на вірність Українській Републицї. На право від війська стоять мінїстри і представники ріжних державних українських інституций.

2). і 3). Українське національне свято на румунському фронтї улаштоване головною українською військовою радою і українським сотником, комісаром Спірідіоном М. Білецьким з часів дезорґанїзациї російської армії 22 цвітня, 1917 року, коли то Українцї-вояки відділились від московських і творили власні віддїли — в цїли борби за українську державу і піддавали себе авторітетови Укр. Центр. Ради в Київі.
ВІЙСЬКОВІ КАРТИНИ З УКРАЇНИ.
(Поясненя до образків на правій сторонї.)

1). Желїнича стація в Проскурові, де українські жовнїри з армії Петлюри ладують армати для перевозу на східний фронт проти Денїкіна, в серпни 1919 р.

2). Головний отаман Петлюра (зазначений хрестиком) робить інспекцію повстаньчого війська, на якого чолї стояв отаман Тютюник. Образок знятий на стациї Жмеринка, 11 серпня, 1919 року. Отаман Петлюра стояв все в тїсних зносинах з українськими повстанцями. Головний провідник українських повстанцїв Ангел, оперуючий в київській і чернигівській ґубернїї, перебував в падолистї 1919 р., разом з автором в Камянци Подільськім обговорюючи з Петлюрою пляни спільної борби проти Денїкіна.

3). Українські повстанцї близько стациї Домківка, зустрічають головного отамана Петлюру, 30 серпня, 1919 року.

4). Українські однорічні добровольцї в українських лєґіонах, в липни 1916 року.
ВИЗНАЧНІ УКРАЇНСЬКІ ОФІЦИРИ.
(Поясненя до образків на правій сторонї.)

І). Сотник українського Сїчового війська Т. Рожанківський. який відзначив ся в ріжних боях на галицькій Українї підчас російсько-австрийської війни.

2). Сидить: ґенерал Сергій Дельвіґ ґенеральний військовий аґент Української Народної Республики і єї представитель до закупна воєнних матеріялів в Букарештї — Румунїя. Стоїть коло него сотник Станіслав Камінський, інспектор артилєриї і штабовий старшина при дипльоматичній укр. місії в Букарештї (знято 10 новембра, 1919 р.). Генерал Дельвіґ служив перше в російській армії, а опісля перейшов до української армії. Говорить знаменито по українськи.

3). Франц Кікаль популярний командант українських військових лєґіонів в роках 1916, 1917 і 1918, оперуючих переважно на Буковинї і у Східній Галичинї та на Волиньщинї.
УКРАЇНСЬКІ ВОЯКИ У ВІДНИ.
(Поясненя до образків на правій сторонї.)

1). Булавна сотня українського війська у Віднї 1 грудня, 1919 р., на чолї з командантом Бахмачем.

2). Булавна сотня військово санїтарної стациї у Віднї, 1 жовтня, 1919 року.

Відень був від самого початку війни прибіжищем ріжних українських полїтиків, військових, та цивільних. Містили ся туть з разу головна управа “Союза Визволеня України”, “Української Головної Ради”, українські посольства, ріжні українські комісиї санїтарні, промислові, військові, і т. д.

Одною з найбільше дїяльних була саме в р. 1919 і 1920 Військова Санїтарна Комісія з ґенералом д-ром Окупенком на чолї. Задачею сеї комісиї була опіка над українськими хорими вояками, вертаючими з полонів Українцями, моральна і матеріяльна опіка взагалї над українськими жовнїрами, які туть орґанїзувались і звідси відсилались на Україну, яко добре з'орґанїзовані і вишколені військові частини. Українські військові бараки у Віднї під зарядом сеї Військово Санїтарної Комісиї, містили нераз по кілька тисяч війська.
ПРИЮТ ХОРИХ УКР. ЧЕРВ. ХРЕСТА.
(Поясненя до образків на правій сторонї.)

Український Шпитальний віддїл для вернувших з італїйського полону Українцїв в Інсбруку (Тироль). Стоїть в унїформі лїкар від дїлу др. Михайло Марітчак.

Український Червоний Хрест, з головним осїдком в Камянци Подільськім, заняв ся від самого початку свого істнованя 1917 р., опікою над українськими полоненими в Італїї, Нїмеччинї, Сербії, Польщі, Румунїї. Він старав ся помагати полоненим морально й матеріяльно, висилав до повисших країв своїх представителїв, які старали ся о ріжні полекші в харчах і трактованю для укр. полонених. З початком 1919р., Укр. Черв. Хрест вислав свою місію до Польщі для розгляненя санїтарних і харчевих відносин серед 40,000 укр. полонених в польських таборах, а опісля оголосив в европейській пресї звіт про страшні умовини в польських вязницях.

Крім сего Укр. Черв. Хрест удержував власним коштом приюти для хорих укр. жовнїрів. Один з найбільших таких приютів був Приют
Хорих у Віднї, де всегда знаходило приміщенє кількасот наших хорих жовнїрів. Опікою над хорими занимали ся щиро українські лїкарі др. М. Марітчак і українська лїкарка др. Михалина Марітчак.
ЗАРЯД ПРИЮТУ ХОРИХ.
(Поясненє до образка на правій сторонї.)

Хорі і служба Приюту Хорих укр. вояків при військово-санїтарній станици у Відни під опікою Укр. Чер. Хреста.

Автор сеї книжки відвідав при кінци лютого 1920 р., величезні забудованя Української Військово-Санїтарної комісії у Відни де бачив знаменито уладжені приюти для хорих українських жовнїрів. Заряд приюту хорих дбав не лише про тїлесне здоровля повірених єму хорих, але старав ся давати нашим воякам й душевий корм, уладжувати для них театральні представленя, відчити, концерти, роздаючи між хорих до читаня українські книжки з власної біблїотеки Приюту. В зарядї брали участь Українцї з Галичини і з Надднїпрянщини.
ВІДЕНСЬКА ПЕРЕЙМАЮЧА СТАЦІЯ.
(Поясненє до образка на правій сторонї.)

Українська Переймаюча Стація у Відни, для українських поворотцїв з італїйського полону. (+) Старшина, хорунжий, Іван Рибчак. (++) Лїкарка др. Михайлина Марітчак. Решта: — Персонал стації і українські поворотцї.

Задачею української переймаючої стациї у Відни через роки 1918, 1919 і 1920, була опіка над вертаючими з італїйського фронту і з італїйського полону Українцями. Сю роботу робить українська переймаюча стація ще й тепер. Через Відень майже що дня переїздить богато галицьких Українцїв з італїйської неволї домів. Приїхавши до Відня, вони знайдуть приют, харч, біля, нїчлїг загальну опіку в українській переймаючій стациї.

Опісля висилано наших вояків до українських військових частин, стаціонованих тимчасово в Чехо-Словакії в Дайчґабель, в Яблонне, де їх удержує чехо-словацьке правительство ще й тепер — загалом понад 10,000 українських вояків, яко часть чеської армії.

Богато повертаючих з італїйського полону їде прямо до східної Галичини, коли дістануть дозвіл від польського правительства.
УКРАЇНСЬКІ ВІЙСЬКОВІ ОРҐАНЇЗАЦИЇ У ВІДНИ.
(Поясненє до образка на правій сторонї.)

1). Військова українська стация українського Військово-Санїтарного Віддїлу у Відни, з 12 грудня, 1919 року. Переходовий віддїл укр. війська ладить ся до виїзду на Україну через Румунїю.

2). Кухня Військово-Санїтарної Стациї у Відни. — Українські вояки при видачі обіду 24 грудня, 1919 року. Між українськими вояками видно богато Українцїв з колишньої російської і австрійської армії, яких туть ґруповано в осібні частини для висилки до української армії.

Усї приюти і шпиталї Української Військово-Санітарної Комісії були удержувані коштом правительства Української Народної Республики, яке призначувало що річно більші суми до розпорядимости комісиї. Адмінїстратором, головою цїлої Комісії був ґенерал др. Окуненко, людина надзвичайно інтелїґентна, чесна і роботяща.
УКРАЇНСЬКЕ ПОСОЛЬСТВО В РУМУНЇЇ.
(Поясненє до образка на правій сторонї.)

Сидять з лїва на право: — Юрко Соколовський, бувший мінїстер торговлї; Кость Мацієвич, проф. унїверситету і голова місії; Вячеслав Прокопович, бувший мінїстер желїзниць при Центральній Радї.

Стоять з лїва на право: — Олександер Коваленко, відомий проводир революції на кораблї “Потомкин”; Карп. Чоботаренко, ґенеральний гонець з України в Румунїї.

Душею і умом укр. місії в Букарештї (Румунїя) був проф. Кость Мацієвич, який з'орґанїзував сю місію до такої досконалости, що вона була найлучшою нашою місією з усїх українських правительственних місій в Европі. Сам голова місії людина високо образована, заслужена в українській справі, широко обзнакомлена з потребами України — позаяк проф. Мацієвич, по своїй професії, се один з найбільших українських економістів. Через цїлий час 1919 і 1920 року українська місія в Букарештї була одиноким лучником, одиноким посередництвом в зносинах ріжних укр. місій в Европі з українським правительством, яке

було зразу в Київі, опісля в Винници, Камянци Подільськім і в Могилеві.
ВІДРОДЖЕНЄ ВОЛИНСЬКОЇ УКРАЇНИ.
(Поясненя до образків на правій сторонї.)

1). Мономахівська укр. ґімназія у Володимирі Волинськім за часів австрійської окупациї в 1916 р.

2). Загальний вигляд Володимира Волиньського на Волинї.

Велика світова війна 1914—1918 р.р., лишила свої незатерті слїди на волинській Українї ще з часів окупациї Волиньщини австрійськими військами, які складали ся в переважній части з українських галицьких полків. Українські Сїчові Стрільцї попри їх воєнні операциї, вели культурно просьвітну роботу на теренї Волиня та заснували там немало українських читалень, кружків, шкіл, та иньших орґанїзаций які опісля запустили глубший корінь на рідному українському ґрунтї нашої Волинї. Населенє почало покидати колишнї російські школи і гуртуватись до новоутворених українських. Підготованєм шкіл займали ся в першій мірі Сїчові Стрільцї а побічних також иньші військові, які займали скромні становища у війсковій управі. Замітною річию є також факт, що на Холмщинї вже 17 жовтня 1915 року найвисша команда австрійської армії видала розпорядок що на Холмщинї має бути заве
дена наука в укр. мові всюди де знайдеть ся 40 дїтий укр. народности. Українська школа з'єднала собі в короткім часї велику прихильність на Волини. По містах фреквенція зростала так скоро, що не можна було настарчити українських учительських сил — а горнули ся до укр. школи не тільки православні і римо-католики Українцї, але також у великім числї Жиди.

Слїди сеї величезної роботи на Волинї — наших героїв Сїчових Стрільцїв вже тепер видимі. Росте там нове поколїнє сьвідомого українства — перенятого наскрізь українським національним духом та світлими традиціями української геройської доби.

СІЧОВИКИ НА ВОЛИНІ.
(Поясненя до образків на правій сторонї.)

1). Українські Сїчові Стрільцї (в селї Бортнів В. Волинский) при орґанїзації української читальнї в падолистї 1916 р., за часів австрійської окупациї.

2) Українська школа в селї Варява, Дубно. У фіртцї стоять два укр. офіцири Сїчових Стрільцїв.

3). Внутрішний вигляд хати українського селянина в селї Будятичі — Волинь.
ПЕТРО ДЇДУШОК, УКРАЇНСЬКИЙ ДЇЯЧ.
(Поясненя до образків на правій сторонї.)

Князь Трубецький, який працював для укр. справи в Швайцариї і член мирової української делєґациї до Парижа, Петро Дїдушок, на право від князя, який був назначений Директорією секретарем місії в Парижі, а передше був секретарем Українського Національного Союза в Київі і визначним українським журналїстом за часів Гетьманьщини.

Петро Дїдушок брав всегда живу участь в українськім полїтичнім житю ще за часів Центральної Ради в Київі, будьто як журналїст як визначний український соціял-демократ, як секретар Українського Національного Союза за часів Гетьманьщини, як секретар парижської дипльоматичної місії. За часів гетьмана Скоропадського єго засаджено в тюрму, коли гетьман відкрив конспірацію серед українських революціонерів в Київі проти єго правительства ще лїтом 1918 р. В 1919 роцї Петро Дїдушок, був фінансовим курієром, назначений українським правительством в Камінци Подільськім, для доручуваня грошевих підмог ріжним українським місіям в Европі. Петро Дїдушок, се рід
ний брат Василя Дїдушка, знаного отамама куріня українських Сїчових Стрільцїв. Коли робота української дипльоматичної місії в Парижі не увінчалась нїяким позитивним успіхом, Петро Дїдушок їде з початком 1920 р., з членом укр. місії в Парижі др. Матюшенком до Берлїна, де оба ведуть енерґічну пропаґанду серед нїмецьких соціял-демократів в українській справі.
З ВЕЛИКОЇ УКРАЇНИ І ВОЛИНЯ.
(Поясненя до образків на правій сторонї.)

1). Українські типи з околицї Волиня. Хлопець при жорнах.

2). Українські козаки “синьої дивізиї”.

3). Панцирний потяг захвачений українськими військами від большевиків в боях коло Винницї (Україна) в серпни 1918 року, в якій помагали укр. повстанцї. Через увесь час 1919 і 1920 р., укр. республиканські війська діставали велику поміч від укр. повстанцїв, які ще й тепер становлять на Українї важний укр. воєнний елємент, з яким мусять числити ся большевицькі правительства. Головним кличем укр. повстанцїв се: — “Независима Україна”.

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в США, тому що вона була вперше опублікована за межами Сполучених Штатів (і не опубліковувалася в США впродовж 30 днів) і була вперше опублікована до 1989 без дотримання формальностей в області авторського права США (поновлення і/або повідомлення про авторське право), а також вона була в суспільному надбанні в її країні походження на дату URAA (1 січня 1996 для більшості країн).